Блог вчителя зарубіжної літератури Ткачук Оксани Іванівни

ФОЛЬКЛОР

(УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ)

Фольклор (від англ. folklore, букв. народна мудрість, народне знання) – сукупність творчої діяльності народу, яка виявляється в різних видах мистецтва.

Термін „фольклор” уперше використав англієць В.Дж.Томас, відомий під псевдонімом А.Мертон у 1846 році в сатті „The Folk’lore” (часопис „Атенсум”).

Фольклор – це усна народна творчість; усне словесне мистецтво, народна поетична творчість.

Особливістю фольклору є: – усна форма творення та побутування;
– анонімність;
– колективність;
– імпровізаційність;
– варіативність. 

Роди фольклору

лірика	епос	драма
пісні, частівки, коломийки, віршовані загадки, анекдоти	казки, небилиці, легенди, перекази, бувальщини, міфи, народні оповідання (оповідки), прозові загадки, приказки, прислів’я, анекдоти	весілля, народні ігри, вертеп, народні драми (водіння Кози; „Маланка”), хороводи
ліро-епос
байки, билини, думи, балади, історичні пісні

Жанром народної драми є весілля.
Весілля – комплекс церемоній і обрядів, часто народних традицій, пов’язаних з укладанням шлюбу, має етнічні, релігійні, географічні та інші особливості в різних народів і в різних країнах.

Складові частини

– сватання;
– умовини;
– заручини;
– запросини;
– комора;
– гільце;
– посад;
– прикрашання гільця і бгання короваю;
– власне, саме весілля.

Весільні пісні – пісні, що супроводжують весільні обряди, пояснюють їх зміст і значення, прославляють молодих та їх батьків.

Найпопулярніші весільні пісні:

„Ой стала я на билиночку”,
„Де ти, калино, росла?”,
„Ой думала та гадала”,
„Приїхали гості”,
„Ой куди ж ви, сірі гуси, полинете?”,
„Ненько моя та рідненька”,
„Ой пливе човен по росі”,
„Горіла сосна, палала”,
„Місяць на небі, зіроньки сяють”,
„Цвіте терен, цвіте терен...”,
„Сонце низенько, вечір близенько”,
„В кінці греблі шумлять верби”,
„За городом качки пливуть”,
„Світи, місяченьку”,
„Лугом іду, коня веду”.

• Пісня „Лугом іду, коня веду...” побудована у формі діалогу між козаком та дівчиною. Козак хоче посватати дівчину, але соціальні умови стають на перешкоді, та дівчина сатирично поставилася до його пропозиції, сказавши, що козак ледачий. Жартівлива пісня має повчальний характер: доля покарала парубка, який бажав одружитися лише із заможною дівчиною.
  
  Ой у млині на камені
  Кукіль не вродився...
  Старий козак, як собака,
  Й досі не женився!


Лугом іду, коня веду**
„Лугом іду, коня веду,
Розвивайся, луже!
Сватай мене, козаченьку,
Люблю тебе дуже!
Увага!
** – повний перегляд текстів


• Пісня „Світи, місяченько...” побудована у формі монологу, коли козак намагається приховати від загального ока свою кохану, цнотливістю якої він пишається. Це – пісня-звертання дівчини до зрадливого парубка. Від імені хлопця співається лише одна строфа в пісні:
  
  Я до тебе більше не прийду,
  Нехай хтось інший йде,
  Єсть у мене друга дівчина,
  вона на мене жде.
  
  Дівчина нарікає на людей, які розлучили закоханих, навіть проклинає їх, а вся пісня сповнена тугою й болем від незаслуженої образи. Адже вона кохала щиро, самовіддано, готова була на крилах летіти до свого коханого...


Світи, місяченько**

Світи, місяченько,
Світи за діброву.
Нехай я перейду, нехай я перейду
До дівчини на розмову
Нехай я перейду, нехай я перейду
До дівчини на розмову


• Пісня „Місяць на небі...” побудована у формі монологу, де козак спочатку ніби відійшов від дівчини, а потім повернувся, бо „очі, вік вкоротили, де ж ви навчились зводить людей?”


Місяць на небі, зіроньки сяють**
Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує – серденько мре.


• Пісня „За городом качки пливуть”. Пісня-діалог, у якому звучить мотив соціальної нерівності: матір заможного нареченого не бажає бідної невістки, та парубок хоче побратися лише з коханою дівчиною. Такий мотив був надзвичайно популярним у піснях про кохання.


За городом качки пливуть**

За городом качки пливуть,
Каченята крячуть...
Вбогі дівки заміж ідуть,
А багаті плачуть.


• Пісня „В кінці греблі шумлять верби”. Пісня-монолог, у якій звучить мотив нерозділеного кохання, розлуки, самотності. В одному з її варіантів драматизм твору посилює згадка про те, що вибір нав’язала дівчині матір.


В кінці греблі шумлять верби**

В кінці греблі шумлять верби,
Що я насадила...
Нема того козаченька,
Що я полюбила.


• Пісня „Цвіте терен”. Мотив – розлука, зневажене кохання. Пісня-монолог дівчини, що нарікає на зрадливого коханого: „Десь поїхав мій миленький іншої шукати”. Пісня має елегійний тон виконання, що символічно увиразнено образом терну. Ця рослина дуже гарно цвіте, а проте торкнутися свого квіту не дозволить, бо має занадто гострі шпичаки. Так і нерозділене кохання: квітне буйно, але колючками болю безжально ранить серце. Дівчина кохає всім серцем, але звинувачує очі, адже саме вони обрали того негідного парубка, якого „люди обминали”.

Цвіте терен**

Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.

Сонце низенько, вечір близенько**
Сонце низенько, вечір близенько,
Вийди до мене, моє серденько!

Весільні обряди є в таких творах:
1. І.Котляревський „Енеїда” (залицяння, сватання);
2. І.Котляревський „Наталка Полтавка” (домовини, сватання, благословення);
3. Г.Квітка-Основ’яненко „Маруся” (сватання, весілля);
4. Г.Квітка-Основ’яненко „Конотопська відьма” (відмова дівчини хлопцеві після сватання, вінчання);
5. Марко Вовчок „Максим Гримач” (домовини);
6. І.Нечуй-Левицький „Кайдашева сім’я” (спогади про весілля, залицяння, домовини, сватання);
7. Панас Мирний „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” (сватання, оглядини, весілля);
8. М.Коцюбинський „Тіні забутих предків” (весілля);
9. О.Кобилянська „Земля” (весілля);
10. Улас Самчук „Марія” (сватання, весілля);
11. Олександр Довженко „Україна в огні” (заручини).

ЕПОС = ПРОЗА В епосі змальовано картини життя, зображено людей і події, у яких вони беруть участь, показано поведінку людей у суспільстві й родині, ставлення до праці, до громадсько-політичного життя країни, до мистецтва, до інших людей тощо. В епічних творах зображується широка галерея людських характерів, типів у типових обставинах, якщо твір реалістичний.

Епічні твори обов’язково сюжетні, але це не виключає можливості ліризму в епосі і сюжетності в ліриці.

Неабияке місце в народному епосі посідають міфи й легенди.

Міф – це найпростіше уявлення про світ, який оточує людину. У міфах багато надприродних істот, зокрема богів, героїв, які наділені людськими рисами, думками, почуттями. Часто природні явища пояснюються з погляду „божественного” походження.

У давній українській міфології виокремлюють п’ять тематичних груп:
1. 1) космогонічні (про походження Світу);
2. 2) теологічні (про походженя богів);
3. 3) антропологічні (про походження людини);
4. 4) зооморфологічні (про походженя тварин);
5. 5) ботаноморфологічні (про походженя рослин).

За шкільними підручниками, міф – вигадана розповідь, яка передає уявлення наших предків про Всесвіт, природу, богів, демонів тощо (Л.Шабельникова); міф – перфісні уявлення людей про всесвіт (Р.Мовчан).

Увага! Міф про Прометея зустрічається у творчості Т.Г.Шевченка („Кавказ”).
Увага! Міф про сліпця Оріона зустрічається у творчості І.Я.Франка („Мойсей”).

Легенда – це гіперболізовані повчальні розповіді про благородні, рятівні вчинки різних осіб, персоніфікованих рослин. За шкільними підручниками легенда – це переказ про певні (здебільшого реальні) події чи людей, оповитий казковістю і фантастичністю (Л.Шабельникова); легенда – це придумана оповідь про якусь подію, особу, явище, походження назв тощо, що сприймається як достовірна (Р.Мовчан).

Увага!
Біблійну легенду про те, як дерева обирали собі короля і обрали терен, використовує І.Франко у творі „Мойсей”.

ЛІРИКА Пісні поділяються на три групи:
– календарно-обрядові
– соціально-побутові
– родинно-побутові

Окремою групою є авторські пісні, які стали народними.

Приклади:
• Іван Франко „Чого являєшся мені у сні”, „Ой, ти, дівчино, з горіха зерня”;
• Маруся Чурай „Віють вітри”, „Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, „Грицю, Грицю, до роботи”;
• Семен Климовський „Їхав козак за Дунай”;
• Микола Петренко „Небо” (Дивлюсь я на небо тай думку гадаю...);
• Михайло Старицький „Виклик” (Ніч яка, господи, місячна, зоряна...);
• Андрій Малишко „Пісня про рушник”, „Київський вальс”;
• Павличко „Два кольори”;
• Олійник „Мати сіяла сон”.